Війна
68 років тому тут, де я зараз, рвалися бомби. І ранок приніс призабуте за 20 попередніх років слово війна.
Сучасні російські ура-патріоти чомусь забувають, що почалася вона з бомбардування мого Міста. І на шляху до їхньої Москви стала моя Країна. Яка прийняла на себе основний удар, врятувавши їхні мегаполіси і їхнього Сталіна від принизливої поразки – доки на американські гроші совєти не змогли перейти в контрнаступ, а далі і наступ.
Requiescat in pace всі, хто склав свої голови у тому пеклі. Зокрема, і мій 21-річний рідний дядько Петро Олексійович, що пропав без вісті під Кеніґсберґом.
Під катом – пісня, яку знають усі.