Олекса Юр: open diary

У Середньовіччі вважалося нормальним і навіть віталося, коли новий храм зводили на місці меншого старішого (попередньо той розібравши). Звісно, тоді ще не існувало сучасних стандартів охорони пам'яток. На жаль, подібна практика процвітає і сьогодні. До того ж, не де-небудь, а в… Галичині.

Один із прикладів – церква Святого Михайла у Вікні на Покутті. На початку дев'яностих за ініціативою тодішнього сільського попа (УПЦ МП) на місці збудованої греко-католиками дерев'яної церкви – пам'ятки архітектури 1774 року – вирішили спорудити нову. Поодинокі протести виявилися марними. І храм, у якому хрестили-вінчали-відспівували кілька поколінь моїх предків, розібрали. Збудувавши "шедевр" у стилі барАкко.

Невідомий мені богомаз – як і архітектор, "позбавлений художнього смаку" (© Лесь Подерев'янський) – розмалював церкву фресками. На одній із них, зі сценою Нагірної проповіді, він невміло "увіковічнив" фундаторів новобуду.

Між іншим, серед них – Микола Круць – "король українського шиферу", нардеп, місцевий уродженець.

Цікаво, чому ж він не повідомив колег-депутатів, коли у 2008-му році приймався цей закон, що пам'ятка давно вже не існує?

P.S.: на відомому сайті Ірини Пустиннікової – багато подібних прикладів. Зокрема – зовсім свіжий.