Середньовічна побожність
У Середньовіччі вважалося нормальним і навіть віталося, коли новий храм зводили на місці меншого старішого (попередньо той розібравши). Звісно, тоді ще не існувало сучасних стандартів охорони пам'яток. На жаль, подібна практика процвітає і сьогодні. До того ж, не де-небудь, а в… Галичині.
Один із прикладів – церква Святого Михайла у Вікні на Покутті. На початку дев'яностих за ініціативою тодішнього сільського попа (УПЦ МП) на місці збудованої греко-католиками дерев'яної церкви – пам'ятки архітектури 1774 року – вирішили спорудити нову. Поодинокі протести виявилися марними. І храм, у якому хрестили-вінчали-відспівували кілька поколінь моїх предків, розібрали. Збудувавши "шедевр" у стилі барАкко.
Невідомий мені богомаз – як і архітектор, "позбавлений художнього смаку" (© Лесь Подерев'янський) – розмалював церкву фресками. На одній із них, зі сценою Нагірної проповіді, він невміло "увіковічнив" фундаторів новобуду.
Між іншим, серед них – Микола Круць – "король українського шиферу", нардеп, місцевий уродженець.
Цікаво, чому ж він не повідомив колег-депутатів, коли у 2008-му році приймався цей закон, що пам'ятка давно вже не існує?
P.S.: на відомому сайті Ірини Пустиннікової – багато подібних прикладів. Зокрема – зовсім свіжий.
Стежинка каже:
він невміло “увіковічнив” фундаторів новобуду
Це стара традиція, на картинах художників італійського Відродження можна часто таке побачити. От і наші вирішили не відставати
Щодо дерев’яних церков… скоро їх буде знищено більше, аніж за радянського союзу
Олекса Юр каже:
Я б сказав, що тут раннє Відродження
Зі слабким розумінням пропорцій і ракурсів (всі вони дивляться не на Господа).
А ситуація з дерев’яними церквами – це національна трагедія. Яка, на жаль, всім “до лампочки”…