Остерський замок
Є місця, які глибоко "сидять" у генетичній пам'яті. Потрапляючи туди, підсвідомо розумієш, що колись це вже було. Для мене такою персональною аномалією є Остер, а точніше – його замок. Нині – просто пагорб на околиці міста, над тезоіменною річкою, з руїнами церкви XI ст. – так званою Юр'євою божницею.
Споруджений у 1098-му Володимиром Мономахом, освячений на честь Архистратига Михайла, храм пережив і Батиєву навалу, і решту випробовувань, які випали на його долю. У Середньовіччі Остер був стратегічною твердинею. Центром спершу князівства, потім – староства, а у часи Хмельниччини – полку. Ймовірно, саме з Остерського замку – своєї резиденції – вирушав під Конотоп гетьман України Іван Виговський.
Ще наприкінці XVII ст. храм поновлювався і прикрашався козацьким коштом, проте по мірі інтеграції України в Російську імперію потреба у остерських фортифікаціях відпала. Разом із замком занепала і Михайлівська церква. В середині XVIII ст. вона згоріла від блискавки, згодом її було майже повністю розібрано – як і ряд інших унікальних пам'яток, чомусь нецікавих Імперії, що при цьому вважала себе правонаступницею Русі.
Залишилися фрагмент стіни і змурована з масивного бутового каменю вівтарна абсида – разом із частково збереженими фресками XII ст., виконаними в часи Юрія Довгорукого, котрий відновив храм після пожежі. Так-так, легендарний засновник Москви певний час був місцевим князем, а наш пагорб – його резиденцією! І своєю другою, традиційною назвою "Юр'єва божниця" остерський храм завдячує саме йому.
Сучасний стан пам'ятки я б назвав умовно задовільним. 11 років тому відзначалося 900-ліття міста, про що повідомляє встановлений біля Божниці пам'ятний знак. Але вікна вибиті, що навряд чи сприяє збереженню унікального фрескового розпису. Нащадки смердів "постаралися" – їх "графіті" "прикрашають" як інтер'єр (на щастя, з того ж мабуть 1998-го захищений "амбарним" замком), так і екстер'єр. А ще вони там традиційно пиячать і курять "траву", на що вказує битий склопосуд і залишений під тисячолітньою стіною "бульбулятор".
Біля церкви – там, де колись був її фасад – біломармуровий надгробок Митрофана Олександровича Константиновича. Історика-подвижника XIX ст. Це завдяки йому від Божниці залишилося хоч щось…
Дорога на замчище прорізається крізь товщу ще досить помітного валу. Можна припустити, що саме там у давнину була брама.
Певно, це її схематично зображено на гербі міста.
Спускаючись із пагорба, я обернувся – і на мить уявив собі Замок. Золотий купол Божниці. Високі вали, дев'ять веж. І вершника, який виїздить із брами. Можливо, це князь Юрій. Або гетьман Іван. Чи просто остерський боярин Єрко/Юрко, пам'ять [про] якого живе у моїх генах.
P.S.: Тепер я точно знаю, на що би потратив – у разі наявності – мільйон 
Спонсор запису: Новый женский интернет-портал о здоровом образе жизни «Филгуд».
