Із рівненських рок-гуртів навскидку пригадується тільки OT VINTA. Але є непоганий рівненський рок-портал, і прогалини у знаннях можна швидко надолужити. 
Це чудово, коли культурне життя б'є ключем не тільки у столиці.
Якщо хтось колись вирішить створити подібний заклад – розмістити його можна у такому симпатичному особнячку 17 століття.
Це – будинок генерального суду Лівобережної України (Гетьманщини), єдина вціліла після московського погрому будівля гетьманського Батурина. Проте унікальність пам'ятки не лише в цьому. Ймовірно, вона – перший відомий приклад своєрідної і самобутньої української національної традиції, яку ми зараз називаємо прихватизацією.
Саме так. Генеральний суддя Кочубей (нащадок татарина-вихреста Кучук-бея, батько бідолашної Мотрі Кочубеївни, страчений за донос на Мазепу), в один прекрасний момент (на жаль, деталі "операції" невідомі) взяв – і прихватизував довірену йому за посадою держвласність. Тож стала вона просто будинком Кочубея.
Вам це нічого не нагадує?
P.S.: фото з сайту Чернігівської ОДА.
А ви знаєте, що предки (або, принаймні, "кузени") турецьких султанів, чи не наймогутніших володарів світової історії, у 12 столітті кочували сучасною Черкащиною і платили данину київським князям? Цікаво, це тому для турків у Києві – як медом намащено?
Каста недоторканих продовжує сприймати все, що було-є-буде у цій країні, як належне виключно собі. Приміром, сьогодні (на відзнаку інавгурації) Сабодан подарував Януковичу перстень-печатку Великого князя Київського Всеволода І Ярославича. Яку князь начебто отримав у дар від Візантійського імператора Костянтина у 1043 році.
Якщо насправді мова йде про настільки безцінний історичний артефакт, виникають риторичні запитання:
Цими питаннями однозначно мала би зацікавитися Академія Наук – зокрема, профільні інститути. Реліквія має належати нації – знайти своє місце на стенді музею, на сторінках шкільного підручника та Вікіпедії.
UPD.: досьогодні перстень зберігався у "частном музее национального культурного достояния «Платар»", співзасновником якого "является совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута". Цікаво, скільки інших наших національних скарбів перебувають у приватних колекціях олігархів?
UPD2.: "Платар" – це Платонов і Тарута. Карма там тяжка.
… я бы в летчики пошел,
пусть меня научат.
Напередодні воцарєнія Віктора ІІ-го табір переможців тримає у напрузі сам себе і всіх цікавих. Хто ким стане?
P.S.: як у воду дивився – уже не все слава Богу.
Жорстокий естетизме! – й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла?
– моя реакція на фото вклалася в цитату з Тичини. Автор стверджує, що це порізаний палець. Свій. Що ж, мистецтво вимагає жертв.
Знайшов свою стару візитку, саму першу, року так 97-98го. Домашній, службовий, пейджер – на той час дивина і рідкість, у мене був піжонський чотирирядковий Моторола Адвайзер. Пройшло якихось 12-13 років, і все змінилося. Мобільні, web 2.0. Зараз навіть тяжко зрозуміти, як люди могли звечора зідзвонитися – і призначити зустріч на завтра чи післязавтра. Або дати малознайомій людині домашній телефон (який сам по собі давно вже анахронізм). Ритм життя став зовсім іншим…
Коли бабушкі і дєдушкі двічі обирали нам мера, вони не знали, що пророцтво на свою голову зможе справдитися настільки буквально. Звісно, попри відомий PR-стереотип, більшість виборців літнього віку голосували не за "гречку", а за часи, коли "… порядок був" (© Лесь Подерев'янський). Уявляєте, наскільки їм боляче розчаровуватися у ЛМЧ?
Серед київських пенсіонерів часто трапляються пасіонарії, які пройшли війну, блокаду/окупацію і будували комунізм на керівних посадах. Це змусило б розумну людину задуматися. Бо всі ми ходимо під Богом. Де від суду Лінча, як і вуличного грабунку, не застрахований ніхто. А ще ж у з вигляду беззахисних бабусь-дідусів внуки є…
Трішки позитиву – свадебные салоны Киева
Для справді щирих українців – віддати задарма речі
Переселення – село-супутник Кагарлика, яке практично з ним зрослося. У назві – свідчення якоїсь масштабної (і, можливо, трагічної) події минулого. Звісно, майже всі мешканці працюють у райцентрі. Незважаючи на часті весілля, з демографією на Кагарличчині не дуже – кількість учнів Переселенської школи (на фото) за останнє десятиліття зменшилася майже вдвічі.
Попри свою явно неукраїнську назву, Кагарлик – це райцентр на Київщині. Вперше згадується у літописах під 1142 роком як Городець. Пізніше, у часи татаро-монгольської навали, з'явилася сучасна назва, яку дослідники виводять від тюркського терміну ярлик. Нове ім'я Кагарлик отримав невипадково – літописець називає Городець поселенням берендеїв, союзних Русі кочівників. Які зі зміною, так би мовити, політичної обстановки швидко знайшли собі новий "дах".
Читати далі →
© 2009 — 2012 Олекса Юр. Всі права застережено
← Мапа сайту • Про блоґ • RSS →
