Історія

Рівно 100 років тому російському царю в Літках подарували чоботи. Столипін був у долі

Це святошинський робінгуд Петро Хмарук. Щойно він провернув тєму до кращих часів, і вона заціліла до моменту нашої з вами уваги. Кінець 50х.

Миколайович знайшов серію фоток, де ми молоді ідеалісти і мерзнемо за народне щастя. Характерно, що ними торгують по 8 баксів за файл. Воістину, революції здійснюють романтики і далі по тексту, нехай пробачить Фотолєнта сарказм.

P.S.: На фото моя рука і стрункий Шелєнбєрґ, який (наголошую) приковувався абсолютно добровільно

Будинок адміністрації Президента України у 1942 році. Тоді тут розташовувався генералкомісаріат Генерального округу Київ.

Саме тоді під стінами будівлі вперше з'явилися мерси

Мені здається, в українській мові спеціально зроблена легка філологічна диверсія. Руську мову по-українськи називають російською мовою і, таким чином, вона стає мовою закордонної держави – Російської Федерації. Хоча, насправді, йдеться про руську мову – одну із світових мов, яка живе і розвивається в Росії і має право на життя в інших державах. Ніхто у світі не називає руську мову російською, крім України.

Аплодую стоячи. Затулін превзошел сам себя у мистецтві підміни понять. Імперія бере реванш не тільки політично-економічний, але також ідеологічний. Жорсткий та пасіонарний – адже ні цар, ані Сталін не додумалися російську величати руською.
Читати далі →

Якщо хтось колись вирішить створити подібний заклад – розмістити його можна у такому симпатичному особнячку 17 століття.

Це – будинок генерального суду Лівобережної України (Гетьманщини), єдина вціліла після московського погрому будівля гетьманського Батурина. Проте унікальність пам'ятки не лише в цьому. Ймовірно, вона – перший відомий приклад своєрідної і самобутньої української національної традиції, яку ми зараз називаємо прихватизацією.

Саме так. Генеральний суддя Кочубей (нащадок татарина-вихреста Кучук-бея, батько бідолашної Мотрі Кочубеївни, страчений за донос на Мазепу), в один прекрасний момент (на жаль, деталі "операції" невідомі) взяв – і прихватизував довірену йому за посадою держвласність. Тож стала вона просто будинком Кочубея.

Вам це нічого не нагадує?

P.S.: фото з сайту Чернігівської ОДА.

А ви знаєте, що предки (або, принаймні, "кузени") турецьких султанів, чи не наймогутніших володарів світової історії, у 12 столітті кочували сучасною Черкащиною і платили данину київським князям? Цікаво, це тому для турків у Києві – як медом намащено?

Каста недоторканих продовжує сприймати все, що було-є-буде у цій країні, як належне виключно собі. Приміром, сьогодні (на відзнаку інавгурації) Сабодан подарував Януковичу перстень-печатку Великого князя Київського Всеволода І Ярославича. Яку князь начебто отримав у дар від Візантійського імператора Костянтина у 1043 році.

Якщо насправді мова йде про настільки безцінний історичний артефакт, виникають риторичні запитання:

1. Чому він досі невідомий історичній науці? Чи не є це свідченням його непевного походження (приміром, із середовища чорних археологів, можливо, навіть грабіжників могили Великого князя – адже місце його поховання науці наразі невідоме)?
2. Що думає робити з перснем новообраний Президент? Адже історична реліквія такої ваги – зокрема, в контексті українського державотворення – ніяк не може перебувати у приватній власності (тобто стати Межигір'ям-2).

Цими питаннями однозначно мала би зацікавитися Академія Наук – зокрема, профільні інститути. Реліквія має належати нації – знайти своє місце на стенді музею, на сторінках шкільного підручника та Вікіпедії.

UPD.: досьогодні перстень зберігався у "частном музее национального культурного достояния «Платар»", співзасновником якого "является совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута". Цікаво, скільки інших наших національних скарбів перебувають у приватних колекціях олігархів?

UPD2.: "Платар" – це Платонов і Тарута. Карма там тяжка.

Нещодавно моє рідне покутське Вікно знову відзначилося знищенням історичної пам'ятки. Цього разу – старої читальні Просвіти, що пережила польську пацифікацію 1930-го, але не встояла перед нащадками пацифікованих у незалежній Україні.

Кажуть, сільський голова ображається за мої публікації у Мережі. Не варто, Іване Івановичу. Ображатися тепер Вам треба виключно на себе…

Сьогодні – день пам'яті жертв найстрашнішої трагедії в історії нашої нації. Ставлення до неї є справжнім лакмусовим папірцем у міжнаціональних взаємостосунках – незалежно від кількості та періодичності попередніх фарисействувань про братні народи та іншу лабуду.

Нагадую, о 16:00 за Київським часом – хвилина мовчання, потім запалюємо свічку…